Відгуки учасників

Вікторія Паламарчук
Сімейка Адамсів

    Мне приходиться частенько ездить поездами, в силу моей работы. Не люблю я это дело, не спиться мне в них. Но есть определенные дни в году, когда сплю я в поезде как убитая, потому что мертвецки устала. И это самый любимый момент, когда твое тело и мозг, наконец, договорились и хотят одного и того же -спать.
Итак, что же мы начудили с Дмитрием Валерьевичем за последние 24 часа на приключенческой гонке IF-Race в классе CRAZY…

О том, что я пожалела, что я там оказалась, пришло где-то на 8 часу гонки (это нормально раз пожалела значит тяжело, раз тяжело – значит устала, раз устала – слабачка, мало бегала, а слабаков не жалеют – собралась и беги). Пока бродили темным лесом в окружении каких-то зверей, я все думала, почему не уточнила у организаторов, кто именно водиться в этих лесах и сейчас не спит, а ходит рядом. Страшно? Да, особенно когда на вопрос, что это трещит все время, Дима ответил, что звери бродят.
Но вернемся к началу гонки. Дали старт, мы вбили координаты и побежали, нашли место, переобулись в ролики и теперь самое интересное. Я то дома думала, что если хоть раз или два катался на коньках, в детстве, то и на роликах смогу, ну как с велосипедом, если хоть раз проехал, все не забудешь технику. Но это был провал, как сказала 6-ти летняя девочка, что проходила с мамой за ручку- «Ця дівчинка не дуже добре катається на роликах, так мамо?» Мне понадобилось минут 10, чтобы вспомнить, как правильно отталкиваться ногой от асфальта и вуаля, но тут другая напасть случилась, мне жутко натер один ботинок (слезла кожа бла- бла -бла) Катастрофа не катастрофа, но впереди еще 23 часа гонки. Клеем пластырь и полный вперед. Взяли все КП по городу, вернулись облаянные собаками и с расспросами от детей «Це шо, вас зараз на камеру знімають», получили новую карту и все, полный вперед в ночь. Бежится нормально, 21:30 еще светло это +, но когда прибежали к железнодорожному мосту и стали искать КП на косе, было уже темно. КП нашли, но зашли к нему не с той стороны и как следствие моей длины ног не хватило, чтобы запрыгнуть на косу и я «по самые не балуйся» нырнула в воду. Не приятненько в мокрой обуви и трусах бегать ночью. Но что делать, на то она и приключенческая гонка. Тех этапы прошли, силы то пока есть. Потом снова возврат в лагерь для новой карты. Бежим по новым точкам вниз, но не туда. Возвращаемся и бежим вверх)) Нашли пещеру вертикальную, красивая, у меня еще не было вертикальных. Дюльфер, КП, и подъем с жумарамы. Потом было одно дурное КП, в легенде это звучало так «на дне колодца ключ» Блин, ночь координация нарушена, колодец начинается на уровне земли, а тебе нужно спуститься по ступеням из металлических прутьев, вниз метров 6-7 и потом вылезти. Ха, проще простого скажите вы. Да, если рост у тебя свыше 180. У меня первая ступень на дне колодца начиналась на уровни груди, нужно было постараться закинуть туда ногу, сложности добавляли кроссовки, которые скользили все время и не хотели фиксироваться на ступени. Но опять это + я снова пришла в себя.
Потом снова пещера, но уже горизонтальная, Дима сказал, ну их в баню эти узкие пещеры. Дальше еще и еще КП. Жалею только, что не нашли «Криївку»
Ближе к 7 утра пришли в лагерь для получения новой карты, я решила залезть в палатку и принять горизонтальное положение, хотя бы на 5 мин. Тут и Димка лезет. Вылезли мы с палатки, спустя полтора часа после слов Димки, «что я зря заплатил 200 грн. за аренду байдарки?»
«Блин, вставай», говорю ему. Поплаваем и вернемся доспим.
Ага, поспали, перед тем еще собрали 5 КП, прибежали на переправу и я обалдела. Я ненавижу переправы еще с «Х-Крыма». То, как ее проходят участники перед тобой это одни ощущения, но то, что приходиться испытать самому, когда силы в руках не хватает вытащить себя, это другое. Но я горжусь собой. Дальше 4 часовой сплав по реке. Ради которого и вылезли из палатки. Плывем КП берем. Первое, второе, третье, четвертое вообще на острове из мусора, еще и Димка отправляет меня пробить карту компостером. У меня с фантазией все хорошо, как представила, что меня ждет, если провалюсь под воду. И тут одним глазом вижу, что впереди идущие участники, уж как-то быстро веслами машут. Понимаю, там что-то страшное, потому, как мы так точно не умеем. В общем, нехорошее место оказалось, нас с такой силой несло на коряги, что как мы не старались увернуться, не вышло. Мы перевернулись, я оказалась придавленной лодкой под корягой, и выбраться не могу, захлебываюсь, так как держу весло за 50 баксов. Короче, плюнула на весло, отпустила – выплыла. Стою по пояс в воде весло мимо проплывает, я не реагирую, еще в шоке. Димка орет весло, я ноль на массу, он снова орет, что оно 50 баксов стоит, мне лавандово. Побежал сам за веслом, провалился по грудь, течение сильное его с веслом уносит, кричит, чтобы спасала. А как я спасу, я не плавать, не умею, ни сил не хватает с таким потоком воды справится. Полезла я на берег по деревьям, прибежала к из последних сил держащемуся на плаву Димке. В общем, спасла я весло. Хорошо, что ума хватило рюкзаки карабинами пристегнуть к лодке. Они, как два поплавка барахтались все это время. Ну и как итог утопили все карты и минус один телефон, мой Слава Богу не так сильно промок и спустя пару дней включился. Вот так мы развлекались на гонке. Спасибо всем!😍

Ruslan Spicin

Хочеться одразу висловити подяку всім хто був причетний до організації, ви круті, це відчувалося в усьому, від прийому на стартовий галявині до вибору кожної точки для кп, це неперевершено, великий труд.

По враженням, то на даний час, це сама крута гонка в цьому році. Гарне все, від вибору етапів до постановки КП, продумані найдрібніши деталі.

Із приємного, то дуже сподобовся старт, на якому давали координати наступної точки, де видавали карти, у 2х форматах, якщо не помиляюся то у DD.dddddd° та DD°MM.mmm’ , які потрібно було перевести у єдиний формат. Тобто потрібно не тільки міцно бігати, але і знати мат часть, відподвідно – не завжди виграють найсильніші.

Далі, великий плюс – це карти. Їх було багато, на кожен район своя карта, нещодавно відмальована, це дуже допомагало. Особлива подяка, за основні карти, які були надруковані на пвх і їх не бере ні вода, ні бруд, навіть порвати їх буде досить важко. Тому навряд чи буде така ситуація, коли в тебе після дощу, на руках буде 10 ламтиків маленьких карт.

Знахідка, в принаймі для мене, це орієнтування на роліках. Я ніколи цього не робив, тому ті…

хто планує приймати участь у подібних заходах, де мають бути роліки, дуже рекомендую трохи потренуватися, бо в іншому випадку, це буде дуже важке випробування для вас. Тому що розігнатися на них не важко, а от як тормозити, для мене до сих пір загадка.
Орієнтування по місту – більше веселий етап, бо приходилось бігти по двориках чи повз нічні магазини, де відпочиваючих, це легко сказати – дуже дівували ліхтарики, чи пробігаючи люди, скажемо так, що це викликало у них цікаві емоції, сподіваюся, що нікому не споганили відпочинок.

Ограмаднійший плюс – це технічні етапи, та їх якість. Взагалі гонка дуже динамічна, ти якщо не береш кп, то працюєш на якомусь етапі. Не було великих переходів без кп, я не пам’ятаю, щоб ми десь йшли/біжали годину і нічого не взяли, тобто було досить насищено. Етапи хороши тим, що поставлені не на від…сь, як то часто буває, типу дюльфер 2 метри, або переправа через калюжу, аби було. Це дійсно, цікаві етапи, які потребують певних навичок і технарі можуть за рахунок цього відігравати час. І звісно, етап який зробив гонку – це альпін парк. Хто не в темі, то це мотузкові перешкоди, які навішані на дерева, які треба подолати. Скажемо так, якби ми його не проскочили вночі, то не знаю, чи залетіли би на нього в день, здається, що ще кілька місяців він буде мене переслідувати у нічних кошмарах, але всеодно, це було цікаво. Прикольних етап, пошук кп на покинутий фермі, дуже не звичний формат, майже квест комната, де тобі потрібно знайти всі загадки. І всім хто планує готуватися на наступний рік, то рекомендую приділити велику увагу жумарінгу і взагалі, підйому по вертикальми і нахилим перилам – знадобиться.

Велика увага приділена постановці КП, гарні місця, цікаві об’єкти. Якісь шахти посеред лісу, загадка куди вони ведуть, непролазні хащі на пагорбі, де потрібно лізти по пластуньські до кп і т.і. І звісно відмітка КП чіпом, додає певні технічні складнощі при позначці точки. Великий вибір КП, це стало для нас фатальним моментом, бо коли видкриваєш карту і там все червоне від КП, то трохи губишся, що робити.

Мій найненавісниший водний етап. Тут без коментарів, він був і добре, що він пройшов. Єдиний плюс? те що річка трохи гірська і є маленьки шивери та якісь натяки на пороги, не так все монотонно, як зазвичай.

І сама основна подяку, моїй напарниці. Тетяна Волошка, ти неймовірна. Дякую тобі за витримку ) наступного разу, вже буду задавати темп.

Висновки з IF-Race 2019:
* Більше часу приділяти на планування
* Брати маркери, які малюють на пвх
* Нарешті знайти кріплення для телефону та фонаря на
вел.
* HOKO рулять
* Не нехтувати герметізацією. Хоча б документи, карту,
телефон.
* Навчитися кататися на роліках. Хоча б гальмувати.
* Знайти пріложуху для офлайн карт (може хто
порекомендує)

Той таке. 122км – зроблено. 3 місце – зроблено. Чекаємо на наступний рік. Всім рекомендую, приєднуйтесь, тренуйтесь, перевіряйте себе, це розкриває ваші можливості. Дякую організаторам, волонтерам за зроблену подію, за круті емоції. Неймовірні вихідні.

Svitlana Leshko

Хух!) Трошки заспокоїлася після шквалу емоцій, що подарували IF-Race, неймовірно круті змагання, через які доведеться змінювати назву команди “Ще ті орієнтувальники”, бо завдяки їм я помітно прокачала свої скіли як орієнтувальника, так і стратега. Очікувала, що буде хвилин 15-20 перед стартом на проставляння точок у gps, але організатори вилили холодний душ на голову, давши дві карти тільки після старту. Довелося на ходу вирішувати, куди бігти, обирати стратегію, а поміж тим відбиватися від рою комарів🦟🦟🦟. Благо, що ми не пішли на 1ше КП, на яке всі поперлися, бо завдяки цьому ми були другі на ТЕ (колодязь) і не прийшлося довго чекати своєї черги. Так нам канало потім на всіх тех етапах.)
Звісно мотузковий парк заслуговує окремого розділу!😁 То було щось! Якщо минулого року після кожного етапу ми спускалися на землю, то цьогоріч довелося провести 50 хв на висоті кількась там метрів. На тих клятих петлях мало не здалася, руки підводили, мотузка розгойдувалася, від чого перехоплювало подих і темніло в очах. Але коли мені сказали, що якщо хоча б один з учасників не пройде всього – то не буде зараховано жодного балу, – я подумала, що напарник Олег Панченко полюбе пройде – він же ж мужик!, – то я різко взяла себе в руки і полізла далі. Бідні хлопці-інструктори чемно вислуховували прокльони, які сипалися на їхні голови і ще й підбадьорювали, низький уклін вам за це😘😘 Після того парку мотузка в стайні була для мене заввиграшки- я просто вилетіла на другий поверх)))
Коли до фінішу нам залишилося в районі 8км, а до завершення залікового часу 47хв, ми нормально дали на ноги, ті останні пів години здавалися мені вічністю, думала, що не встигнемо, важко було бігти вгору, але думка про той мотузковий парк і всі старання, що приклали, підганяли вперед. Як тільки побачила табличку “Вовчинець” – то відкрилося друге дихання, а коли напарник забрав рюкзак – то і третє😄, я вже знала, що встигаємо і це додавало ще більше сили. Ми фінішнули за 3 хв до завершення контрольного часу. І неймовірно приємно було бачити, що крім нас, за нас радіють і учасники інших команд.
Я ще не знаю результату, ми не ставили великих цілей. Для напарника – це був перший досвід, з яким він мега круто справився. А для мене ще один доказ того, що все в нашій голові.🙂😉
P. S. Дякую організаторам, що кожного року покращуєте не тільки самі змагання, а і нас👍❤️

Bohdan Vorobets
Тімон і Пумба

IF-Race 2019
З напарником Vasyl Yakymiv наорієнтувались/набігали/нашукали/налазили близько 47км на 1 місце в класі “Track” (10год), в сумі зібравши 108 балів.

...перші дні після Gorgany race ноги говорили “нікуди ти не побіжиш”, але вже через тиждень точно знав – на IF-Race (12-13 липня) їду)). Хотілось, звичайно, на 24год в клас “Crazy”, але багато чинників (в тому числі й те, що у напарника коліно давало про себе чути) “посприяли” вибрати коротшу дистанцію, щоб отримати від гонки задоволення.
Вася взяв “хату”, я накупив їжі, як на 4-х)), і в Пт ввечері приїхали на стартову галявину, щоб добре виспатись на природі перед гонкою.

В 20:00 в Пт був старт 24-годинних дистанцій. Старт “воістину” був унікальним — після зворотнього відліку “..3, 2, 1, Go!” всі завмерли і втупились в гаджети (першим етапом в них було орієнтування по GPS-координатах). Деякі команди простояли так зо 7-8хв,….зранку “картина маслом” повторилась з класом “Bike”🤣.
В 10:00 стартували ми. Зворотний відлік, берем карту спортивного орієнтування (гонка в нас починалася з цього етапу) і загальну карту району змагань, кілька секунд щоб зрозуміти що перед очима і вперед. Перше КП пробігаємо зразу🤪. 8-10хв пішло на те, щоб зрозуміти, що ми не там, де думали, і повернутися назад по КП…

далі мозок вже включається і наступні всі КП більш-менш знаходимо відразу, (окрім одного, яке банально не побачили за кущем і знову намотали навколо зайвих 7-8хв). Першу карту спортивного орієнтування проходимо першими десь за годину. Далі, здавши карту суддям на ТЕ77 “Переправа”, логічно забираємо КП1 та ТЕ78 “Печера і медицина”, який на кінець лишати точно не варіант.
Тепер постала дилема – як брати КП, щоб зробити “резерв” часу на кінець гонки, і не попасти в чергу на інших ТЕ…(далі йде абзац нудних роздумів, тому його можна пропустити і не читати😉)…
<<вирішуємо фінішувати через КП9-7, на які побіжимо через ТЕ79 (“Альпін-парк”) та КП19, перед тим взявши СКП (59-60-61) та ТЕ58 (“Стрільба і 2га карта спортивного орієнтування”). Розв’язка ніби є…лишилось зав’язати дистанцію…прикинули, що з СКП (включно) до Фінішу потрібно з запасом 3,5год, тобто, в нас є ще добрих 4,5год. Бачимо, що найвигідніше збирати внутрішнє коло, викинувши зовнішні КП, бо на них треба робити великі перегони. При цьому внутрішнє коло важче по орієнтуванню, але то не страшно, з компасом ніби на “ти”)). Тому вирішуємо брати КП: 4-12-13-14-10-11-18-17-20-56-….і тут включається “наполеон”: “…а якщо встигнимо то і …-29-30-31-32-33-39-40-…, ну або хоча б …-30-31-32-29-…”>>
Але “наполеонівським планам” збутись не судилось (навіть їх частині): втрачаємо зайвих по 8-10хв на КП 12 і 11 та цілих 30хв на КП17, яке так і не знайшли, зробивши 2 “кола пошани” навколо квадрата зеленки! В лівій частині добру половину збирали “по азимуту”, дороги і стежки, в більшості, служили як орієнтири, які ми перетинали, а не як шляхи сполучення між КП О_о)). На КП20 вже стало видно, що в нас лишається час тільки на КП56 і перегон на СКП, а далі по плану. Прибігаємо на СКП, достатньо швидко знаходимо КП60…а далі….а далі йдемо шукати решта схованих КП в інших будинках🤔. Нічого там не знайшовши, дзвонимо до головного затєйщика…”..Андрюха, де решта СКП, ми вже всі будинки обшукали?!”, у відповідь чуємо “Ви легенду читали?”….точно, в нас же легенда є😱😂…дістаємо її, лізимо назад в 1й будинок, й там знаходимо решта СКП. На ТЕ58 2гу карту спортивного орієнтування проходимо відносно швидко (менш ніж за пів години), відігруючи втрачений час на СКП. На ТЕ79 везе – черги нема (“…напевно більшість боялись лишати альпін-парк на кінець – значить ми вгадали😌…”). Проходимо його менш ніж за 30хв, і далі на КП19, по дорозі з якого умудрились “запакуватись” в зеленку під ЛЕПкою, і втратити ще добрих 5хв😁. Далі на КП9, з нього “по азимуту” на КП7, і на всіх парах Фінішуємо, маючи в резерві ще 13хв. Після розмови з хлопцями з команди “МКС-КВНЖ” розуміємо, що маємо більше так балів на 10.
Далі – оголошення результатів, нагородження…і класне афтепаті біля ватри з гітарою.

По конкретиці:
1. Класна насичена гонка з великою кількістю різноманітних тех-етапів;
2. Непросте орієнтування з 2ма картами цікавого спортивного орієнтування – потрібно не раз “переключатися” на інший масштаб;
3. Дуже сподобався ТЕ “Альпін-парк” – реально треба було відпрацювати на 15 балів;
4. Маленькі “мінуси” по КП (на яких були) (щоб організатори не розслаблялись😉):
– біля КП12, 70-80м південніше від КП, є 3 великі камені, які на карті не позначені, і можна подумати що КП саме там – там і лишили зайвих 8-10хв, шукаючи не в тому місці;
– подібна ситуація з КП11: на півночі від Сх. краю галявини є маленькі скелі і грот (що позначено на карті), але КП не там; більший грот (де було КП), знаходиться лівіше на 90-100м і його на карті нема;
– КП17 – контур лісу і зеленки не є виразним з того боку, тому краще було КП ставити з більш чітким орієнтиром.
5. Решта всі КП стоять чітко, і більшість з них цікаві – кожне з ізюминкою; найбільше сподобалось КП13, де потрібно було проповзти в печеру декілька метрів, щоб відмітитись; також – КП1 (“колодязь”);
6. Стрільба лайтова;
7. Достатньо непоганий ТЕ “Печера”;
8. Класні СКП;
9. Супер афтепаті.

Команда “Тімон і Пумба” дякує організаторам та всім, хто долучився до організації IF-Race пригодницькі перегони 2019 за “супер свято пригод”, учасникам – за конкуренцію, та всім – за чудову компанію і гарно проведений час!
Вибір саме короткої пішої дистанції мимовільно дозволив обидвом “пішим” кубкам поїхати до Львова, правда Ра😉 (Ramina Dadasheva)?

А якщо загалом, то минулого року я писав, що IF-Race має всі шанси стати найкращою МУЛЬТИГОНКОЮ в Зх. Україні, так, після цих вихідних, можу сказати, що – ВЖЕ Є такою ! Але, думаю, Andriy Zuyev і Ко на наступний рік все одно ще здивують нас чимось новим😉

Користуючись нагодою, запрошую всіх на Track Incognita 2019, де цього року буде нова категорія – “MULTI” 🙃

Саша Трухній
Лінія життя

Стало традицією починати перегони з epic fail. Але цього разу було ще й дуже боляче. Забивши координати точки для отримання карти прологу понеслись на роверах з гори. Далі на розвилці виникли сумніви куди їхати, отже вирішив глянути в ЖПС. Хто приїхав на машині, бачив вимоїну глибиною пів метра. Я ще думав, що якщо машина туди заїде, мабуть вже там і залишиться. Отже, дивлюсь на прилади замість дороги і переднє колесо просто кудись провалюється. Тіло як рухалось вперед, так і полетіло, але вже без велосипеда. Чую, що це ще не кінець і летить на мене другий велосипед з напарником.
Думав, ось вже і перегони скінчились, якщо встану я, то велосипед вже точно ні. Але на диво зібрались до купи доволі швидко, колеса крутились і намагаючись не думати про біль, а про те, що нас зараз наздоженуть потулили далі….

Далі пішло норм, як по маслу. Отримали карту, взяли пару КП, доїхали до першого тех.етапа – залізти на трубу з перестіжкою. Згадали як на DAR Віталік жюмарив на міст спустивсь і зрозумів, що забув прокомпостуватись. Хі-хі, ха-ха. Злазив я на трубу. Лізе Віталік, спустивсь. Питаю, ти ж не забувсь відмітитись. Млін, лізе другий раз . Далі знову КП, тех.етап траверсу схилу, ковзани, міське орієнтування.

Повернулись в стартову точку, де отримали основну карту з контрольними пунктами. План як завжди амбіційний і неоптимальний – взяти все. Тактику вибрали затулитись як можна далі, взяти найдальші КП, близькі КП залишити на фініш, щоб можна було завжди вернутись вчасно. По плану мало вийти все чітко, три кола, два на роверах і трек з байдарки по західному краю карти. Візуально бралось все.

Вернулись з першого кола за годину до кінця старту байдарки. Успішно встигли пройтись орієнтування, побути в паротязі на переправі і пересісти в байдарку. Рухаючись байдаркою позбирали додаткові КП з основної карти недалеко від берега.

Весь сплав мене не покидало відчуття, що наш план за відведений час нездійснений. А ми ж не взяли ще жирні КП у вигляді СКП, стрільби, орієнтування, які залишили на останнє коло ровером. І тут сяйнула думка, ми ж можемо викинути наш запланований трек і останнє коло замість вела пробігтись треком в сторону фінішу, що успішно і виконали. По дорозі було цікаве КП з ключем в печері. Мабуть, до нас там ще нікого сьогодні не було, бо була повна кажанів. Довго сподівались, що то не наша печера, але ж ніт, команда з Раміною, яка прийшла поки ми чехлились, переконала, що наша.

Результат – десь 100 км ровером, 20 км сплаву, 30 км ногами, купа дуже цікавих тех.етапів, перше місце.

Це, мабуть самі насичені й найцікавіші перегони цього року. Вони сміливо відповідають слову multi. Поєднали в собі рогейн, велосипед, ковзани, сплав, три види спортивного орієнтування, дуже цікаві та реально екстремальні тех.етапи. Andriy Zuyev – ти дуже великий молодець. Дякую за цю пригоду!
Дуже дякую і тобі Віталій Бідюк, за те що підгодовував мене постійно і беріг. Ми були дійсно команда.

Dima Redka

На вихідних був Франківську, де вже другий раз поспіль брав участь у пригодницьких перегонах IF-Race.
Так вийшло, що це мої перші перегони в сезоні. До цього пропустив купу гонок з різних причин, тому ІФ Рейс мав бігти обов’язково!
Зареєструвалися з Яриком ще давно, квитки були куплені, тож нічого не було у нас на заваді. Навіть травма у напарника після Gorgany Race отримана за 2 тижні до старту, за його словами пройшла і він запевнив, що почуває себе добре і що все буде ОК.
Прибувши на стартову галявину побачили трохи стомлених учасників 24-х годинних класів Multi та Crazy, для яких гонка вже тривала більше 11 годин. Побажали всім успіху та почали готуватися до старту.
На брифінгу отримали всю необхідну інформацію для планування, а от
карти отримали тільки під час старту: карту спортивного орієнтування 75-метровку та основну 400-метровку.
Швидко продивилися спорткарту і вперед. Тут було 8 КП по одному балу кожне, тому ми вирішили брати все. Виявилося що …

ми ще ті орієнтувальники, багато натупили, особливо на початку, звикаючи до масштабу. Впоралися трохи більше ніж за годину і прибігли до техетапу навісна переправа. На жаль судді відмінили проходження переправи, мабуть через питання безпеки. Але було б круто пролізти над Бистрицею та ще й таку довгу переправу.
Здаємо спорткарту та переходимо до основної. Тут ми вирішили трохи подумати та спланувати маршрут.
Карта величезна, КП багато, взяти все неможливо, вибрати маршрут не так легко, оскільки дуже багато варіантів, але нам таке тільки подобається. Швиденько прикинули відстані, порахували бали і побігли.
Вирішили спочатку пробігтись по колу з ТЕ, щоб уникнути черг, а потім на ще одне коло, де було багато дорогих КП.
І знову трохи натупили звикаючи до нової карти та масштабу із за чого прибігли на ТЕ печери та медицина третіми. Пройшли етап “медицина” та послухали цікаву інформацію і чекали своєї черги до Печери. Це був цікавий етап, потрібно було дюльфернути на дно колодязя, відмітитись і зажумарити наверх. Але поки дочекалися черги, втратили 30 хв. хоч і вибігли ми з етапу разом з попередньою командою.
Далі побігли в сторону наступного етапу “Альпінпарк” збираючи по дорозі КП.
На Альпінпарк прибігли першими і швиденько все пролізли. А застрягти тут можна надовго, якщо б були черги;) Тому тут наша тактика видавалася нам правильною.
Далі побігли в сторону СКП та до наступного етапу. За 20 хв знайшли всі приховані КП, заробивши 9 балів, та побігли на останній етап. Там була стрільба та орієнтування.
І знову ми застрягли на спорткарті з 8 КП, витративши цілу годину часу. Це реально наша слабка сторона, треба з цим щось робити)
Проаналізували витрачений час та карту, зрозуміли, що тактика не зовсім вірна, оскільки на етапі стрільба навряд чи була б черга, краще б ми після альпінпарку побігли збирати КП, а на зворотному шляху забігли б сюди. Але вже нічого не зробиш і ми побігли за 30-33 КП та зібрали все що було поряд і після цього вже на фініш.
Всього набрали 102 бали, та набігали 53 км.
Для мене ІФ Рейс це завжди цікаво поставлені КП, супер рельєф, де є печери, скелі, хащі, каньйони, стрімкі ріки.
Дякую напарнику, який погодився зі мною бігти, адже різниця в формі у нас була колосальна.
Дякую організаторам за класну дистанцію, де кожен може обрати свій маршрут і навіть не пересікатися з командами суперниками, де потрібно не просто бездумно бігти, а бути готовим в будь-який момент до змін. А ще прикольно було, пробігаючи знайомі місця згадувати де стояли КП минулого року.
Дякую що робите цікаву пригоду, яку хочеться пробігти/пережити знову;)
І дуже шкода, що не вийшло залишитись на закритті змагань та на посиденьки біля багаття, адже компанія зібралася дуже душевна:)

Віктор Потіха
Ноу панік Тітанік

Минулих вихідних приймав участь в цікавезній гонці #If_race де було дуууже багато спортивного орієнтування, орієнтування по жпс координатах, орієнтування на роликових ковзанах (дяка організаторам за цей чудовий етап, то було неймовірно – згадав дитинство😁), мотузковий парк, стрільба, тех.етапи. Цікавими були технічні етапи з допомогою яких потрібно було взяти КП (контрольний пункт). Наприклад на дні вертикальної печери.
Ближче до ранку в напарника Володимир Кладочний почало “нити” коліно, але з допомогою кінезіотейпування сталось чудо, і напарник продовжив рух по дистанції. То було сильне рішення… 

Бігти ми вже не бігли, а довелось просто йти.
На проміжному фініші отримали чергову картку орієнтування і рушили далі. Зібрали всі відмічені КП, пройшли останній тех.етап “Навісна переправа” через річку та з великим задоволенням стартували на байдарках по річці Бистриця, де теж доводилось брати КП.
Дорогою до фінішу планували взяти якомога більше КП, але природні перешкоди такі як зарості хащів, круті підйоми, неймовірна кількість комарів на кожну частину тіла, втома зменшували контрольниий час дуже швидко. Тому в результаті взяли не все, що планували і попрямували на фініш.
Прийшовши на фініш (вже 23 год на ходу) ми були приємно здивовані тим, що ми перші, а решта учасників ще в лісах боряться за перемогу хоча до закінчення контрольного часу було менше години. Та вже через годину після фінішу всіх учасників оголосили результати, і о, ми другі 😎
Від себе хочеться сказати, що гонки такого типу це ще те “задоволення”😁, де треба викладатись як фізично так і морально, особливо коли в тебе 7 різних карт орієнтування з різними масштабами з контрольним часом 24 год та заявленими 100 км.
Організатори, дякуємо за круту гонку👍
Суперники, дякуємо за конкуренцію💪

Ramina Dadasheva

Если кто-то из нас поехал на гонку, а второй ее пропустил, то в течении 3-24-х часов после финиша бегавшего ждет звонок: «Ну как?!» И будет поток мыслей, впечатлений, эмоций, во время которого можно успеть приготовить и выпить другу каву, сходить за хот-догом или морожком, и даже выполнить пару второстепенных рабочих задач левой ногой. Поэтому, Andriy Zuyev, встречай долгожданный отчет от напарницы «Как я съездила на Иф-рейс-2019»
——————————————————————————-
Кількість звітів про IF-Race пригодницькі перегони вже майже зрівнялась з кількістю учасників, і це чудово, адже звіти – це єдине, чим крім участі ми можемо віддячити організаторам за їх титанічний труд по принесенню нам всіх 33 задоволень). Додам і я “пару” слів, може, хтось ще не знає, як там було класно)
На старті пригоди я опинилась в неочікуваному для багатьох, хоча і давно спланованому тандемі – з Valiok Stav.

Ми познайомились давно, як не дивно – на гонці) Шість років тому однієї жовтнєвої сніжної ночі я в прямому сенсі впала Валіку з неба під ноги десь під Бахчисараєм, і ось він нарешті мене помітив))). Валіка нечасто бачать на змаганнях, адже він лінивий і нікуди не їздить (закреслено)) вірний своїй незмінній напарниці Марина Беловзорова, та рідко з’являється на виїздах без неї. Але мені пощастило стати Марінкиним напарником, а її бажання бігати гонки настільки величезне, що вона змушує чоловіка бігти за неї під час її декретної відпустки))) Жарти жартами, але відтепер маю одразу двох сильних партнерів для гонок в залежності від черги віддавання батьківського боргу кожним з них) Ну і трохи про напарника: той, хто бігав гонки Зуїча, знає – хороший орієнтувальник в команді це неабиякий бонус, а хороший орієнтувальник, досвідчений мультигонщик, гірський турист та бігун, який з легкістю фінішує щороку Одеську сотку… – коротше, від мене вимагалось тільки не сильно тупити на техетапах та тримати темп. Забігаючи вперед, скажу, що обидві задачі я провалила))

Старт почався з gps-орієнтування, не нова для мене штука, але прямо перед стартом я вирішила користуватись новою програмою з оф-лайн картами, тому трохи затупила, і хвилин 6 ми втратили. Далі ми так рвонули, що через декілька хвилин я обережно спитала Валіка, з яким темпом він бігає свої 15-км тренування. «Ну, 5-5.20».. Омг, подумала я, і спробувала пришвидшитись. Поки що виходило. Далі роліки! Декілька годин підготовки на ролердромі не пройшли дарма, і за руку з Валіком я впала всього раз за етап. Враховуючи той факт, що відео з мого першого тренування не можна дивитись без сліз та сміху, вважатиму це за прогрес) Трохи накрутивши зайвого на роліках, швидко взяли урбан-спрінт по черговій чудовій мапі від Yevhen Mazur, та рушили по основній карті прологу. Відсутність другої мапи та ще не налагоджена комунікація з новим напарником додали трохи хвилин при взятті перших КП на пролозі, і на траверсі ми були третіми «пєшиками» після команди суперників Сімейка Адамсів, знатних хічхайкерів, яким, подейкують, тої ночі вдалось застопити потяг на мосту…))) Позитивний траверс від рідної Теплоціль і гайда на ТЕ Промальп. Класний етап, як добре, що він був вночі))) На техетапі вчергове зрозуміла всю недолугість використання альп системи з кролем та жумаром, але що поробиш, доведеться мучитись до кінця гонки. Як в воду дивилась, помучитись ще довелось.. Далі водні процедури на злитті Бистриць, бо ще є час і можна зрізати) І ось ми вже летимо на всіх парах по грунтовці Вовчинців з офігенним краєвидом на нічний Франківськ, під драйвовий музончик з численних авто любвєобільних романтиків, які приїхали помилуватись вогнями нічного міста, не інакше)))

Піт-стоп в базовому таборі, моя дитина вперше в житті спить сама в наметі десь в іншому куті галявини, дитина Марінки та Валіка спить просто неба серед брудних спортсменів, казанків, спортпіту та мап. Марінка чомусь не спить, а робить нам каву, а ми закидаємось канапками, вивчаємо основну мапу, прикидаємо план А, Б і далі по списку. Противний перегон асфальтом, 10-хвилинне медитативне шорхання по полю з соняхами, знов ожина, потічок, борщовик, і ось ми вже стріляємо і навіть влучно. Мапа спорт.орієнтування, я на ній традиційно паравозю і тільки сумлінно висвітлюю своєю фарою напрямок, в якому рухається Валік. Далі біжимо на СКП, кілька традиційних від мене «Аааа, я боюсь-боюсь», поки лазили дахами, балками та балконами – взяли позитивні 9 балів і мчимо до альпінпарку. Попереду ліхтарики, щось занадто швидко на нас насуваються – Мабуть, роверисти –а ні, конкуренти)) Володя та Вітя, в системах, швидко і в такт біжать назустріч, і ніщо в їх русі не виказувало бажання зійти.
Ну і нарешті альпінпарк. Зуїч неодноразово розповідав мені про мага та чародія Антон Шавкутин, який робить найкрутіші мотузкові парки для змагань, і ось Шава таки доїхав. Не марно їхав, скажу я вам, так на гонках я давно не розважалась. За ганебних півтори години, які я повільною гусінню пересувалась по мотузках, я встигла поговорити за життя, пожалітись на неї, пожалітись на організаторів етапу, на своє спорядження, на себе, а ще відірвати рукав анорака та посадити купу синців на м’які частини. Опинившись на землі, з подивом зрозуміла, що вже світанок, пробачила організаторам муки на етапі за чашку чаю з медом, та намагаючись не дивитись в очі напарнику (який справився вдвічі скорше), побігла за ним в напрямку ТЕ Печера.
Поки що ми вписувались в часові рамки свого плану, і незважаючи на затуп в альпінпарку, встигали взяти 3 кп-шки по дорозі на печеру. Перед печерою позмагались з командою мульті за першість прибуття на етап,та все ж програли і прибігли другими. Далі мій зоряний час на етапі Медицина і ми вже п’ємо каву у якості бонуса від Леоніда в очікуванні своєї черги на печери. Балачки довелось доволі швидко перервати, і ось, нарешті, печера – цікава порожнина карстового походження. «Хлопці, а що це за печера?» – питаюсь у суддів. «А це печера імені Павла Ковальського!». « А що то за пан такий, Павло Ковальський?» – «А це я!»)))) Так, за розмовами, позитивний етап добіг кінця, і ми вже біжимо на старт, отримувати мапу орієнтування та вирушати на другу частину гонки.

Стартова галявина зустрічає двіжем та фізично присутнім хвилюванням учасників, які от-от вийдуть почнуть свою дванадцятигодинну гонку. Немає часу їм заздрити, немає часу привітатись з усіма, тож скидаємо зайве, беремо нову мапу орієнтування і перекус на другу частину, лишаємо галявину в тому ж напрямку, якому прийшли. Ловлю себе на думці, що мені вже піднабридло ганятись одними й тими самими дорогами туди-назад. Вголос проговорюємо можливості зміни в легенді та послідовності етапів, та все ж доходимо висновку, що краще б розкласти дистанцію не вийшло, адже треба уникнути черг на ТЕ між учасниками 12 та 24-год. гонок. Відносно швидко збираємо точки, і ось ми вже на ТЕ Переправа. Чесно кажучи, біжучи я думала, – що там за переправа може бути. Ну, кинуть мотузку через ярок і годі. Раз-раз і на місці. Як я помилялась! Довжелезна переправа через Бистрицю в два етапи, де я і лишила останні сили та безупинно ділилась враженнями щодо організації етапу з Maks Mykytyn і напарником, час від часу користуючись порадами Уляни Супрун)))

А далі – найочікуваніший мною етап «Сплав», за який окреме дякую організаторам та Центр Рафтингу. Зміна видів руху на гонках для мене – завжди перезавантаження. Крім того, цей відрізок Бистриці я пройшла менше як місяць тому на SUP-дошці, тож зараз у ролі екскурсовода розповідала Валіку, що його очікує за поворотом. А пару разів навіть задрімала під монотонні рухи веслом) На цьому відрізку взяли ще пару КП з основної мапи, та в межах запланованого нами КЧ фінішували етап.
А ось останні 6 годин гонки вважаю провальними для нашої команди як з точки зору тактики, так і з точки зору швидкості. Трохи забембані, ми не передивились «план А», і рушили збирати декілька кп на хребті Шквери, потім спускатись та знов підніматись на Вовчинецький масив за «забутими» там КП. Ця тактика забрала багато сил на зайві підйоми та прокладання шляхів по хащах. Крім того, останні КП на Вовчинцях дались нам складно, тож за дві останніх години ми взяли всього одне двобальне КП. Проте тепер, звичайно, я радію, що таки потрапила на Шквери і побачила чудовий каньон, карстові провалля та надзвичайно тихий ліс, в якому, здавалось, крім нас, комарів та нізвідки виринувшій команди «Лінія Життя» не було жодної живої душі.

Два невзятих КП поспіль (17 та 1), моя рекордна антишвидкість, картання себе за провал останніх шістьох годин звели радість від фінішу майже нанівець. Єдиним бажанням було помитись та поспати хоча б півгодини…
– Просыпайся, а то награждение проспишь!
Награждение? Какое награждение? Ні, я знала, що ми могли претендувати на тумбочку, але конкретно в цій пригоді мене влаштовувало б тільки перше місце. Так і є – в попередніх результатах ми – перші. Звіривши нашвидкуруч кількість балів із своїми розрахунками та побачивши відрив від другого місця, зрозуміла – точно перші) Ура, перші)))
Далі традиційне нагородження з ліхтариками, на які я ледве виштовхнула з наметів призерів класу Мульті Тетяна Волошка та Ruslan Spicin, та чудове афтепаті з найстійкішими учасниками, організаторами, суддями, волонтерами та вболівальниками. Пригодницьким перегонам – бути!!!

Крім всіх подяк, які вже пролунали в цьому звіті та у звітах інших учасників, окремо хотіла би висловити повагу всім спонсорам гонки, які долучились до створення призового фонду гонки. Здавалося б, невелика «регіональна» гонка, а тільки сертифікатів в двох найкращих outdoor-магазинах Західної України, HUSKY Sport та Gorgany на 3500 грн за перше місце в нашому класі! Та купа інших цінних та корисних призів. Скільки склав загальний призовий фонд, краще скаже Андрій. В будь-якому випадку, ця гонка однозначно заслуговувала на те, щоб перетнути всю Україну та приїхати позмагатись. Шкода, що на старті не було відомих команд з Харкова, Дніпра та Херсона. Шкода, що в такому нечисленному складі був Київ, і сподіваюсь, в наступних роках нас буде більше. Я точно буду – або в учасниках, або в організаторах. До зустрічі на IF-Race 2020, правда ж, Зуїч???)))

Алексей Козак
Команда Дятли

Вот все пишут отчеты про гонки, а я не пишу – значит надо попробовать
Возможно, это даже мой первый пост на фейсбуке:). Не знаю как это проверить:)
Кажется, буков будет много, поэтому вот краткое содержание:
-на прошлых выходных мы участвовали в классной мультигонке IF-Race
– в контрольное время вложились
– место, как обычно, посередине списка
– а всякие натертости, крепатура, голод и желание спать прошли уже на третий день:).

Может показаться, что гонка была простая, но это не так. Она была очень классная, со множеством сюрпризов и разных спецэпатов. Даже чем-то напомнила старых добрый Х-Крым.

Зарегистрировались мы довольно давно. Вкратце почитав про возможные спецэтапы, я забыл посмотреть где это все будет происходить… Ну бывает… Дятлы, все-таки:) название команды обязывает. За неделю до старта я решил, что пора посмотреть куда же мы едем. Я был уверен, что гонка будет проходить где-то в Карпатах, посреди гор и бурных рек. Но оказалось, что старт будет….

немного севернее Ивано-Франковска. Я даже немного расстроился, думал, там одни степи кругом, скалолазание будет, как обычно, по деревьям, а байдарки будут нужны только на случай дождя. Как же я ошибался! Но обо всем по-порядку:).

В Ивано-Франковске первым делом нужно было загрузиться с рюкзаками маршрутку. Как заметила Инна, в Харькове, нам бы уже на спину плюнули с такими баулами. Как было бы в Днепре – не знаю, так как водители предпочитают проезжать мимо:) С этого момента началась трансформация сознания. Бабушки подвинулись, чтобы наши рюкзаки влезли, что-то расспрашивали, улыбались, “Сонечко, сідай тут, я зара виходжу”. Я аж задумался, где-то же черпают агрессию пассажиры в Днепре?

Добрались мы до старта, поставили палатки, сварили мивинки… Жду момент когда уже начнем планировать маршрута карте… А карты все нет, и нет. А вот и первый сюрприз! Оказалось, что карт будет много и они будут выдаваться по ходу гонки. Т.е. планировать маршрут нужно будет на ходу.
Второй сюрприз был уже на самый первых секундах. Гонка начиналась с этапа GPS ориентирование. Казалось бы, все просто, говоришь, «Ок, Гугл. Отведи меня по координатам хх:уу» и следуешь указаниям навигатора. Но нет, долгота и широта были записаны в разных форматах, и нужно было их привести к одному. Короче, спасибо 4G, как-то нагуглил.
В итоге, вышли почти последние. Но, в этом тоже есть свой плюс, мы спокойно прошлись по городу. Не могу сказать, что сильно много где бывал, но чувствовалось, что мы где-то в Европе. Чистые улицы, ровный асфальт, красивые домики частного сектора и новостройки. В Днепре иногда, просто наличию асфальта радуешься.
Оглядываясь по сторонам, дошли мы до КП. Тут тоже был сюрприз, но не очень приятній: ролики Инны взяли другие участники, других такого же размера не было. Потратив минут 5 на выяснения проблем, нам предложили выйти на спринт. Это был этап городского ориентирования. Когда мы вернулись, ролики, к счастью, были уже на месте и можно было стартовать.
Вот за что я люблю мультигонки, так это за то, что тут многие вещи пробуешь впервые. И сразу нужно показать результат. Первые метров 100-150 ролики ехать хотели в разные стороны, но потом мы с ними нашли общий язык. Точки (в виде человеков:)) находились легко и быстро. Но из-за того что мы и так были почти последние, и вышли на этот этап поздно, ребята с компостерами спрашивали нас почему мы так долго. Не могу назвать себя слабонервным, но ощущение того, что мы последние уже плотно засело в голове.

Закончив с роликами, нам выдали новую карту на которой были отмечены первые тех этапы. На пути к ним было несколько обычных КП. Первую из-них кто-то сорвал до нас, в поисках ключа потеряли минут 10.
Потом немного перепутали опору ЛЭП, полазили в ежевике, сзади нас оставалась только одна команда, которая стартовала на час позже всех.

Добрались мы до первого тех этапа Траверс. Нужно было перемещаться по крутым плитам у самой воды. Судьи рассказывали, что старались сделать все максимально удобно, чтобы никто не свалился в воду (привет оргам Dnipro Adventure Race, которые любят всячески издеваться над участниками).
Далее я уже привык к масштабу карты, КП находились легко, дороги были хорошие, становилось веселее. По пути помогли какому-то стремному водителю вытолкнуть машину…

И лежал наш путь к базовому лагерю, а это значило, что нужно снова зайти на Вовчинецькі гори:) Когда вышли из леса, аж остановились: Ночной Ивано-Франковск лежал, как на ладони, а почти полная луна освещала все небо. Наверное, это была самая красивая ночь, которая может быть на мультигонке.
Уже на подходе к лагерю нам позвонили судьи и начали спрашивать, где же мы пропали и ничего ли с нами не случилось. Я так понял, мы хорошо отставали от основной группы. С одной стороны, не самые хорошие новости, с другой стороны организаторы беспокоятся и это очень круто!

В лагере мы получили основные карты, ели и смотрели, куда же мы пойдем.
Решили мы пойти без снаряжения к точкам СКП и спортивного ориентирования. Был вариант пройти еще через тех этап АльпинПарк, а после него собрать еще несколько КП, но мы могли бы не уложиться во время работы переправ. Возможно, нужно было бежать. Но мы ленивые. Предпочитаем называть себя техничными, а не быстрыми.

СКП нужно было искать в заброшенном коровнике. Почему-то он был двухэтажный. Наверное, на втором этаже был фермерский был опенспейс или коворкинг. Команда впереди подозрительно позвякивала снаряжением, мы напряглись, ведь решили сбегать налегке и не брали с собой систем. Поискали цивилизованный путь наверх – никак. Но нашли одиноко висящую веревку. Попытались залезть без снаряги – поняли, что это будет не так то и просто, высота метра три. Вспомнив, что мы вообще-то альпинисты, я завязал на веревке узел, стал в петлю ногой и я вверху! Не зря в альпинизме учат искать самые простые и быстрые решения. Нашли все точки, спустились, и с заботой о любителях пожумарить, мы развязали узлы на веревке. Далее был спецэтап Стрельба и спортивное ориентирование. Здесь мы встретили очень красивый рассвет.

Мы пытались посчитать, на скольких мультигонках у нас не было ночью дождя. Пальцев одной руки хватило с огромным запасом. Раньше я считал нашей сильной стороной то, что мы медленно, но верно идем. Дождь, ветер, дороги превращающиеся в быстрые горные реки, останавливают многих, а мы продолжаем двигаться. Я думаю, это благодаря альпинизму. Там так просто не сойдешь с маршрута и не пойдешь в палатку в теплому спальнику. Там нужно работать. А в такую прекрасную погоду у нас никаких преимуществ, сзади нас только команда, которая стартовала на час позже (да и их мы уже встречали)

В лагере пополнили запасы воды, снова съели порцию корма мы пошли дальше. И тут снова хочется выразить благодарность организаторам за разнообразие маршрута. После длинного перехода у нас появилась возможность размяться на новой карте спортивного ориентирования. На этой карте я заметил, что я уже динамически адаптируюсь к масштабу карты. Даже думать не приходилось. На переправе собрались все команды 24 часовых классов. Повезло, что мы пришли вторые и не долго стояли в очереди.

Когда-то на Х-Крыме была довольно таки классная переправа. Очень длинная, и на большой высоте. Думаю метров 70 там было. Запомнилась она мне тем, что было реально страшно смотреть вниз и тем, как я перевозил рюкзаки. Почему-то здесь никто так не делал. Основной прикол заключается в том, что рюкзак висит на карабине на перильной веревке, тянется на самостраховке и не нагружает спину. На том Х-Крыме была смешная ситуация. Я забрал рюкзак у Инны и прикрепил вместе со своим. Посмотрев как страдают участники в конце веревки, решил использовать Tiblock, который вставил в карабин на системе. Ну а в руках у меня был жумар. Так вот вся хохма была в том, что судьи и участники на другом берегу тиблок не видели, и думали, что я все тяну чисто на руках, и довольно долго и громко говорили «посмотри какой сильный чувак тянет два рюкзака»

Вспомнив тот случай, я прицепился на веревку, начал ехать… и понял, что мой вес с двумя рюкзаками несколько больше, чем у предыдущих ребят. Дело в том, что я и сам не худышка, но и в рюкзаках у нас только воды суммарно больше 5 литров. Опустился я в воду чуть выше ватерлинии. Хорошо хоть рюкзаки остались сухими. Пока. Но нас ждал привет из Dnepr Adventure Race. Там частенько нужно было плавать в системе с железом. Вторая часть переправы была совсем не натянута. Даже легкая Рамина с микроскопическим рюкзаком погрузилась в воду. Тут я понял, что купаться точно придется. Зато смоется ржавчина со снаряги.

Далее нас ждал сплав по горной реке. Довольно интересная штука оказалась. Когда-то, еще по Самаре, мы могли плыть около какого-то берега потому что там тень, или потому что там меньше ветра. А здесь еще нужно было учитывать течение, которое давало хорошую прибавку к скорости и возможность поманеврировать между утонувшими деревьями. 20 км сплава прошли довольно быстро и, что главное, не скучно. Однозначно плюс организаторам.

Дальше планировали пройти через техэтапы в лагерь. Времени было мало, если бы встряли в очередь, просто пошли бы дальше. До конца контрольного времени оставалось совсем немного. Но на АльпинПарке была очередь из коротких классов. Люди гроздьями висели на веревках. Некоторых снимали с лестницы. Мы уже больше суток не спали и думать особо не получалось, то мы решили пройти этап. Прошли.
У нас оставалось полтора-два часа, судьи посоветовали зайти на оставшиеся этапы. Мы решили второй раз не думать, и согласились. На этап пещера забегали за 5 минут до закрытия, спустились, поднялись и побежали домой. Где взялись эти силы, но остаток пути мы бежали. Финишировали за 13 минут до КВ.

Теперь самое сложное было дождаться результатов и не уснуть. Я решил, что со сном бороться лучше лежа… А где-то в самой активной части этой борьбы Инка меня разбудила и сказала, что мы заняли третье место.

Когда-то давно, лет 10 назад, мы придумали название команды “Дятлы”. Чтобы на награждении объявили, что первое место заняли “Дятлы”. И нам приятно, и другим не обидно. Мы даже пробовали назваться «Какие-то дятлы», но вскоре вернулись к прежнему названию.
Конечно, нам немного повезло в этой гонке, но главное то, что мы стали на шаг ближе к цели. Дятлы уже в призах, осталось немного:)

И в, заключении, хочется еще раз поблагодарить организаторов гонки! Вы самые заботливые организаторы ever!

   Усім хто відав частину себе, для створення позитивної душі перегонів #IFrace_2017, присвячується….))

О, Люди! темні ви безумці 

Куди поспішаєте в ночі ???

Творці Герої Однодумці

Хай Вас обстежать лікарі!

  Кажуть “кожному своє”. Свої падіння і злети, свої захоплення, свій шлях у житті, своя радість… Ми радієм, що мали змогу завітати до франківських друзів, на пригодницькі перегони #IFRace!!! Ми радіємо, що забутий гаманець по який повертався #Артем_Слотін , не завадив вистигнути забігти на останніх хвилинах у вагон. Ми радіємо, що кропива яка попекла руки ноги і обличчя, час від часу закінчувалась))) Ми радіємо що погода була як раз, і дощ почався на при кінці гонки, та закінчився до закриття.

  Ми радіємо, що організатори при постановці контрольних пунктів дали волю фантазії, розмістивши їх на островах, печерах, гротах, серед кропиви, у трубах, під мостами. До яких шляхи лежали через “амазонські хащі” Франківщини, річки, болота, поля соняшників та сої, а за радість, від лінії прихованих КП по потячку, окремий уклін))) Ми радіємо що технічно, дистанція дала змогу розігнати сіру речовину в голові, зібравши 37 КП за 9 год. подолавши 52 км. Ми, дуже раділи чашці кави від чудових суддів на одному з тех. етапі. І звичайно, ми неймовірно раді були зустріти усіх наших бігових друзів, і набути нових, відчути їх підтримку та енергію, що заряджує наші батареї для наступних шалених пригод)))

Команда #raramuri дякує за мішок за цей вагон радості, до нових зустрічі)))))))) #raramuriua #сапаємнавсігроші #упоритітащасливі #IFrace_2017 #altraruningua​

Ryslan Filipovych
Raramuri

    Хочеться дуже подякувати організаторам гонки та всім причетним за чудову можливість познущатись над собою 🙂 Це не просто стандартні слова, які зазвичай пишуть, нам реально дуже сподобалось, особливо тех. етапи в яких ми брали участь вперше у житті та те, як потрібно було взяти КП в печерах )) Якщо порівнювати з горгани рейс, то КП знаходити нам було важче, всі навіть не зібрали, зате дізнались дещо нове у своєму краю 🙂

‎Roman Soroka‎
MTB bike specialized team

Просто хочеться ще!!!!!!!!!!!

       Пройшов цілий тиждень після IF-Race і ми вже всі знову заглядаємо у календар, щоб кудись бігти, десь лазити, щось шукати! Хочемо знову пригод, змагань, емоцій, приємних спогадів!

    У мене було велике бажання прийняти участь у IF-Race 2017. Та все складалося так, що … коротше ніяк)))) І я вже змирився. Але ті думки все лізли в голову і лізли… Дозволити собі сидіти вдома на дивані і знати, що тут, зовсім поряд, зібралися божевільні люди, які радіють життю, насолоджуються атмосферою змагань, бігають, стрибають, заряджаються та заряджають позитивом…. Це щось страшне!!!!!! А потім ще фотографії, які той Facebook, ніби спеціально, заліпить тобі всю стрічку новин! Це взагалі капець))))) Що ж робити????? До старту два дні! Бігаю по хаті)))) Паніка! Я просто написав Maria Shuper “Привіт)”. Не знав навіть що писати. І вже на наступний день, ввечері, “божевільна” Машка була в Івано-Франківську. А ще на наступний, ми знову, як колись давним-давно)))), готувалися до старту.

   Хочеться висловити велику подяку команді організаторів за класні змагання! Дистанція була дуже різноманітна, насичена. Було дійсно цікаво! Відчувалося, що організатори вклали частинку себе, для того, щоб ми змогли насолодитися святом!!!!! Очікуємо ще таких стартів. Бо дуже хочеться!!!

       P.S. Попри те, що ми зайняли друге місце, кубок зараз в мене вдома. Артём Слотин, Ryslan Formanyk я його просто так не віддам))))))) Він мені сподобався)))))))

Vasyl Bodnaruk
FunKarpaty
Гонка була шикарною - сподобалося все!! хочу ще!!
Andriy Golcha
Тоторо
Дивно, що так мало було вело команд. Мабуть всі в парку катались, селфі фоткали)))
Eugenii Favn
Тоторо